Ми живемо в сучасному світі, де кожен працівник у Манчестері – це динамічна, гнучка, освічена людина, яка живе не для того, щоб працювати, а працює, щоб жити цікаво. Її турбує клімат, ментальне здоров’я, дозвілля та якість життя. Вона вільно орієнтується у цифровому світі, має особисту думку, не боїться змін і дивиться у майбутнє з надією. Але у 19 столітті типовий робітник Манчестера зовсім не був таким. Далі на manchester1.one.
Манчестер, відомий також у той час, як “Коттонополіс”, був світовою текстильною столицею. Тоді типового робітника не було місця ні для мрій, ні для розваг. Вони виживали в суворій реальності промислового міста – довгий час роботи у важких умовах і мізерна заробітна плата, і жодної надії на світле майбутнє. День за днем вони повторювали ті самі механічні завдання, практично без відпочинку.
Типовий робітник манчестерської фабрики у 19 столітті терпів довгий робочий день, низьку заробітну плату та небезпечні умови праці. Їм доводилося виконувати завдання, що повторюються, відчувати сувору дисципліну і постійну загрозу травми або хвороби. Умови життя часто були тісні та антисанітарні. Попри труднощі, робітники знаходили способи соціалізуватися, створювати профспілки та добиватися кращих умов праці.
Промисловий бум
Коли наприкінці 18 століття Манчестері почалася промислова революція, він став магнітом для тисяч робітників з усієї Великобританії. Мріючи про заробіток, стабільність і нове життя, селяни та ремісники з різних міст і сіл масово залишали свої будинки й прямували в промисловий центр країни, що розвивається – Манчестер. Місто буквально за лічені десятиліття перетворилося з провінційного містечка на галасливий індустріальний мегаполіс.
Головною причиною міграції стала робота. На текстильних фабриках, де виробляли бавовняні тканини, були потрібні сотні, а потім і тисячі рук. Власники підприємств сплачували мізерні, але регулярні зарплати. Це було краще, ніж жити у злиднях на землі, яку вже неможливо було прогодувати. Багато родин переїжджали – чоловіки працювали біля верстатів, жінки займалися сортуванням та прядінням, навіть діти, починаючи з 6-7 років, також йшли працювати, тому що кожна копійка мала значення у той час.
Жили робітники у тісних, найчастіше антисанітарних умовах. На одну кімнату могла припадати ціла сім’я, а вода та туалети були загальними на вулицю. Хвороби, перевантаження та відсутність вихідних стали частиною їхньої нової реальності. Але попри це, саме ці люди стали основою нового класу – міського робітничого класу, чи пролетаріату.
Робочі, що з’їжджалися у Манчестер, змінили вигляд міста. Їхніми руками будувалися фабрики, вулиці, залізниці. Вони сформували нові соціальні напрями – громади, профспілки, політичну свідомість. І хоча їхній шлях був важким, саме вони заклали фундамент Манчестера як міста праці, прогресу та боротьби за права.
Умови праці
Робочий день тривав по 12–16 годин, без вихідних та святкових днів. Люди вставали затемно і поверталися додому пізно вночі. Приміщення фабрик були слабо вентильованими, задушливими та запорошеними. Особливо відчутно це було на бавовняних виробництвах, де повітря було насичене волокнами, що викликали захворювання легень. Охорони праці не існувало: верстати не мали захисних механізмів і будь-який промах міг коштувати людині пальців або навіть життя.
Жінки та діти становили значну частину робочої сили, адже їм платили менше. Діти працювали у замкнутих просторах, очищаючи механізми та пробираючись у вузькі проходи. Багатьох з них травмували деталі, що рухаються, а надмірна втома вела до нещасних випадків.
Крім цього, була і жорстка дисципліна. Покарання за незначні провини могли бути суворими, включаючи фізичне покарання, наприклад, ременем.
Попри таку важку реальність, саме ці умови праці стали поштовхом до майбутніх соціальних змін. У Манчестері почалися перші страйки та протести, з’явилися профспілки та розпочалася боротьба за права робітників. Саме ця боротьба багато в чому змінила весь індустріальний світ.
Умови життя
Робітники жили в перенаселених районах, дешевих багатоквартирних будинках, які будувалися поспішно і без елементарних зручностей. В одній кімнаті могла тулитися ціла сім’я, інколи ж і дві. Санітарії майже не існувало. У той час стічні води текли прямо вулицями, а туалети були загальними на весь двір. Вода часто бралася із забруднених джерел, що призводило до частих спалахів холери та тифу.
Крім цього, вологість та бруд у будинках сприяли розвитку захворювань: від бронхіту до туберкульозу. Маленькі діти росли в умовах крайньої бідності, нерідко босоніж, недоїдаючи. Єдиною розкішшю був хліб, молоко та іноді м’ясо, але дозволити це собі могли не всі.
Незважаючи на важкі умови, робітники трималися один за одного. Вечорами вони збиралися в пабах чи біля вогню, розповідали історії, співали пісні, ділилися останнім шматком хліба. Їхнє життя було боротьбою, але й проявом неймовірної стійкості, яка назавжди змінила обличчя індустріальної Великобританії.
Зовнішність робітника фабрики Манчестера
Читаючи про те, як жили робітники фабрик Манчестера у 19 столітті, в голові склалася певна картинка. Але, все ж таки яким був вигляд робітника фабрики Манчестера?
Типовий робітник того часу – це виснажена, втомлена людина, яка часто ходила у поношеному одязі, просоченому пилом і потом. Його обличчя було сірим від втоми та бруду, а руки – грубими, з мозолями та саднами від важкої фізичної праці.
Чоловіки носили прості бавовняні сорочки, жилети, штани з підтяжками та важкі черевики. Жінки одягали довгі сукні та фартухи, волосся прибирали під хустки чи шапочки. Багато робітників страждали від рахіту, туберкульозу та інших хвороб, спричинених недоїданням та жахливими умовами на фабриках. Що також відбивалося на зовнішньому вигляді.
Профспілковий рух
Варто зазначити, що саме профспілковий рух назавжди змінив життя робітників Манчестера і, відповідно, їхній вигляд. Робітники почали організовуватися та створювати профспілки для боротьби за підвищення заробітної плати та покращення умов праці.
Спочатку будь-які спроби об’єднатися сприймалися як заколот. Відтак робітників звільняли, а лідерів заарештовували. Але розпач та несправедливість штовхали людей до організації. Вони боролися за базові права: обмеження робочого дня, підвищення зарплати, безпеку на виробництві та заборону дитячої праці.
Поступово тиск дав результат. Профспілки домоглися закону про скорочення робочого дня, покращення санітарних умов, а головне – почали захищати робітників від свавілля роботодавців.
До кінця 19 століття профспілкові організації вже активно впливали на політику та стали важливою частиною робітничого класу. Їхні зусилля заклали основу для соціальної справедливості та трудового законодавства, яке змінило життя мільйонів людей у Манчестері та за його межами.
Поступово, завдяки діяльності профспілок, життя робітників почало змінюватися на краще. Поліпшувалися умови виробництва. Також зростала і загальна культура праці. Робочий день став коротшим, з’являлися перерви, запроваджувалися заходи безпеки, роботодавці більше не могли ігнорувати права своїх працівників.
Якість життя повільно, але впевнено зростала: у сімей з’являлися кошти на освіту дітей, акуратний одяг, краще харчування. Зникала крайня бідність, яка десятиліттями була нормою. Робочі квартали ставали чистішими, доступ до медицини та базових соціальних послуг ширший.
Згодом змінився й зовнішній вигляд типового манчестерського робітника. Якщо раніше це була змучена, виснажена людина у поношеному одязі, то наприкінці 19 – на початку 20 століття робітники вже виглядали охайніше, впевненіше, відчуваючи за собою підтримку колективу та силу профспілки. Вони не були безправними гвинтиками системи – вони стали її двигуном.
- https://heritagecalling.com/2021/11/16/9-interesting-facts-about-life-as-a-19th-century-mill-worker/
- https://www.bbc.co.uk/bitesize/guides/zkxrxyc/revision/2
- https://manchestermanwithvan.com/19th-century-manchester/
- https://www.scienceandindustrymuseum.org.uk/objects-and-stories/worlds-first-industrial-city